Найсвіжіше:
• Інтенсивне і сучасне ведення рослинництва – основа виробничої діяльності «Доброго самарянина» • У Тернополі молодик розповсюджував дитяче порно • Керівник Центру науки Христина Білінська: «У країні йде війна, і нам потрібні винахідники, раціоналізатори» • Городок гучно та розмахом відсвяткував 600-річчя! • Зорієнтуватися, щоби перемогти! • Фестиваль «Вставай, сонце»: місце, де шукають таланти! • Саксофоніст Василь Карапулько: «Це я той Вася, що «старався не трусити попіл» із пісні «Файне місто Тернопіль» гурту «Брати Гадюкіни» • У Тернополі для незрячих діток записали аудіозбірку • Заступник директора з рослинництва ТзОВ «Бучачагрохлібпром» Тарас Швець: «Насіння з Бучача – гарантія урожаю!» • Віктор Мацикур: «Допоки база та стрільбище у Підгородньому знаходяться в приватній власності – проекту сучасного біатлонного комплексу держава не розглядатиме взагалі» • Обвинувачені у вбивстві студента біля клубу “Алюр” постануть перед судом • Через нові правила багато тернополян залишаться без субсидій • У Почаєві п’яні підлітки ледь не зарізали одногрупницю • Мальовниче село Городок святкує 600-річчя! • Баскетбольний клуб “Тернопіль-ТНЕУ” зіграє з БК “Київ-Баскет”. • На Бережанщині вовки покусали трьох людей та загризли собаку • Оновлення обходу Тернополя на завершальному етапі • Книга рекордів Тернополя поповнилась ще на чотири досягнення • Павло Клімкін: «Потенціал Тернопільщини варто презентувати на Раді інвесторів та експортерів» • Віктор Забігайло, голова Тернопільської обласної організації політичної партії «Основа»: «Голос народу» • У Тернополі відкрили соціально-спортивну школу мадридського «Реалу» • Тернопільські профспілки розпочали протестні акції • Анонси газети «Номер один» від 10.10.2018 р. • Катерина Бойко: «Чоловік називає мене коброю, а все тому, що я насправді дуже терпляча, та коли вривається терпець, нападаю різко і неочікувано, як кобра» • Реформа екстреної медичної допомоги
rss
Андрій Крисоватий – вихованець ТНЕУ, який пройшов шлях від студента до ректора, пов’язав із альма-матер свою долю і нині розвиває університет

Опубліковано: 1 Червня о 14:50



Як уже повідомляв тижневик «Номер один», наприкінці квітня  у Тернопільському національному економічному університеті відбулися вибори ректора, в яких із величезним відривом від своїх опонентів, набравши майже 77 відсотків голосів членів колективу, переміг і до цього діючий очільник вишу Андрій Крисоватий. Він уродженець села Кошляки Підволочиського району Тернопільської області  –  український вчений у галузі економіки, доктор економічних наук. Здібності до науки майбутній ректор почав проявляти ще зі шкільної лави, коли заочно навчався у столичній дитячій Академії наук.  Фах економіста перейняв від матері, яка теж була випускницею ТНЕУ. Після закінчення школи Андрій Ігорович пов’язав свою долю з економічним університетом. Тут створив сім’ю, тут народилися його діти. А в університетській кар’єрній драбині немає такої сходинки, якою би не проходив Крисоватий. Андрій Ігорович звик себе творити сам, проте з повагою ставиться до своїх учителів та попередників, яким завдячує у власному становленні. Крисоватий – автор і співавтор понад 90 наукових праць, у тому числі 2 монографій, 13 навчальних посібників, статей у фахових періодичних виданнях. Саме завдяки засвоєним науковим постулатам, за словами Андрія Ігоровича, і відбулося його становлення як успішного освітянського адміністратора. За 15 років керівництва ТНЕУ він зумів не лише зберегти здобутки своїх попередників, а й врятувати університетську машину від падіння й розвинути її потенціал. Про свій життєвий шлях із дитинства і до сьогодення Андрій Крисоватий розповів нашим читачам.

 «Завдячуючи мамі, ще у дитинстві осягнув економічний фах»

– Пане Андрію, відомо, що Ви родом із Підволочищини. У якій сім’ї народився  майбутній ректор ТНЕУ і де його коріння?

– Мені дуже приємно, що ми розпочинаємо бесіду з  того, де я народився і де моє коріння. Тому що, сидячи у ректорському кріслі, справа  від мене картина, на якій зображена батьківська хата. Це не для того, щоби комусь щось показати. А це вдячність маленькій батьківщині, де народився, де ступав перші кроки, де мати водила мене за руку до школи, а батько вчив уроків життя, і де я мав  можливість відчути насолоду дитинства.

Мої батьки дали мені життя 23 грудня 1965 року в селі Кошляки Підволочиського району, де я народився в сім’ї колгоспників. Батько аж до виходу на пенсію працював водієм у місцевому агроформуванні. Мама померла у далекому 1993 році, що для мене стало дуже великою втратою. Вона пропрацювала в колгоспі 27 років. Спершу була бухгалтером, а потім – головним бухгалтером. Саме завдяки мамі я ще в дитинстві полюбив економіку.

Рідний клас (Андрій Крисоватий – перший справа у третьому ряду)

– Що Вас настільки привабило в роботі матері, що Ви пов’язали усе своє життя з цифрами?

– Мені дуже подобалося дивитись, як цифри лягають у відповідні ряди. Із них формується якась інформація, що дає можливість приймати те чи інше рішення. Моя мати у 1985 році закінчила наш університет, де навчалася на заочному відділенні. І я ще зі шкільних років теж прагнув вчитися у цьому ж виші і здобути економічну спеціальність. Саме завдяки батькам я став таким, яким нині є, і вдячний їм за щасливе дитинство.

– Судячи з того, що Ви захоплювались цифрами, то, мабуть, у навчанні перевагу надавали математичним дисциплінам?

– Так, я дуже любив математику як науку, вона дає можливість усвідомити царину логіки і послідовності. Це настільки мене захопило, що вже у сьомому класі я поступав до Київського математичного інтернату. Іспит із математики склав на відмінно, а з фізики – на добре. Хоч набрав відповідний прохідний бал, але батьки побоялися мене, простого сільського хлопчика, після сьомого класу відправляти до столиці. Тож довелося відмовитись від інтернату, проте мені запропонували навчатися на заочній формі в Академії наук. Це було фізико-математичне відділення в університеті імені Т. Шевченка.

– Чи не шкодило таке надмірне захоплення точними дисциплінами освоєнню гуманітарних предметів?

– У мене не було проблем з гуманітарними дисциплінами. Хоча до четвертого класу через «четвірки» з мови я не вважався круглим відмінником. Згодом цю прогалину надолужив. А коли почав учитися в заочній школі Академії наук, то саме математика дозволила мені зібратися й підтягнути знання і з гуманітарних напрямків. Я дуже вдячний долі, що в мене була дуже хороша учителька з української мови і мій класний керівник Ольга Орестівна Чеславна, яка говорила: «Треба знати, як букви писати, тому що з букв складаються слова, а зі слів – речення, а з речень утворюється твоя мова!» Це я засвоїв на все життя.

«То шафу в школі перевернув, то вітрину розбив м’ячем…»

– Тож Ви ще зі шкільного періоду вивчали математичні предмети на університетському рівні. Мабуть, це неабияк сприяло Вашому розвитку?

– Справді, це давало мені можливість глибше пізнавати математику. Хоча внаслідок цього у мене в школі виник казус. Через те, що я ставив забагато запитань учительці на уроці математики, говорив, що не так пояснює, це її дратувало, за що мене вигнала з класу. Оскільки я мав певний багаж знань, то за вказівкою директора школи звільнили мене на півроку від відвідувань уроків з мого улюбленого предмету. Хоча я школу закінчив лише з однією «четвіркою» з астрономії, а всі решта предмети – на відмінно.

– Однак єдина «четвірка» завадила Вам стати золотим медалістом. Чи образливо це було для юного Андрія Крисоватого?

– Це, напевно, було адміністративне рішення, бо тоді школи несли величезну відповідальність за присвоєння учням медалей. І мабуть, тому мені й поставили «четвірку» з астрономії, оскільки з будь-якого іншого предмета цього зробити не змогли. Я дуже любив і цю навчальну дисципліну, в якій є математичні розклади, як гарно зірки рахувати. Хоча я не отримав медалі, та нікого за це не засуджую. Це було уроком для юного Андрія Крисоватого, щоб я надалі не розчаровувався, якщо у мене щось не виходило. Він спонукав мене: «Працюй далі, зумій досягти тих цілей, які ти поставив перед собою!»

– Ви були вундеркіндом у навчанні, а у вихованні – взірцевою дитиною?

– Ні, взірцевою дитиною я не був. То шафу в школі перевернув, то вітрину розбив м’ячем… Через це викликали моїх батьків до класного керівника і директора. Однак я був лідером, який не боявся брати на себе відповідальність. Тому мені довіряли капітанство футбольної і хокейної команд. Упродовж навчання у школі був ведучим на шкільних вечорах. А коли проводили святкові концерти, то мені доручали відкривати їх від імені учнівської громадськості. Відвідував також музичну школу по класу труби.

З одним зі своїх попередників – Олександром Устенком

– Тобто Ви руйнували постулати радянської педагогіки про типового для тієї доби  учня-відмінника?

– Хоча я не був, як нині говорять, заучкою-ботаном, але любив учитися. Пригадую, щодня ставив перед собою мету вирішити двадцять математичних завдань. І доки цього не зробив, не йшов грати у футбол. Я просто знав, що я це маю зробити.

– Після школи Ви і фах обрали за покликанням, і поступили до вищого навчального закладу, про який мріяли змалку?

– Так, у 1983 році я поступив до Тернопільського фінансово-економічного інституту (так тоді називався ТНЕУ) на спеціальність «ревізія і контроль». Моя мати тоді працювала головним бухгалтером, і я неодноразово чув і бачив, як до неї приїжджали різні перевірки з фіскальних органів. Я думав, що той, хто здійснює аудит, більше за всіх знає і може впливати як на когось, так і на будь-яку ситуацію. Хоч тоді я вибрав цей фах із дещо наївних юнацьких мотивів, але не шкодую про це. Провчившись рік у фінансово-економічному інституті, був призваний до війська.

– А не шкодуєте, що служба в армії по суті на два роки відтермінувала здійснення Вашої мрії стати економістом?

– І про це не шкодую. Після року студентства пройшов армійську школу, яка багато чого дала мені у подальшому житті. Там потрапив до навчального центру, а після закінчення школи сержантів був направлений до танкового полку в Прикарпатський військовий округ. Саме служба в армії дала мені усвідомлення, наскільки важливо уміти себе організувати, Не боятися певних труднощів, брати перешкоди і разом з тим уміти мобілізувати себе за короткий період часу. Саме завдяки службі у війську, я набув даних рис. Мені армійська школа пішла дуже на користь, більше почав розбиратися в людях і разом з тим уміти акумулювати себе для прийняття відповідних рішень.

«Коли складала іспит дружина, то я понад 4 години залишався з новонародженою дитиною»

– Наскільки мені відомо, під час навчання у рідній альма-матер Ви не лише здобули фах економіста, а й створили сім’ю.

–  Після демобілізації зі Збройних сил я повернувся на навчання на другий курс до ТФЕІ й успішно закінчив його. Саме там після повернення з війська познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Вона на два роки молодша за мене, але закінчували інститут ми разом. На четвертому курсі одружилися. Дуже вдячний долі за те, що саме в рідній альма-матер знайшов свою другу половинку. Тож ми здобували дипломи економістів уже як студентська сім’я.

Ректор ТНЕУ у колі своєї сім’ї
Дідусеве натхнення до ректорства і науки – внуки

– Тож Ви з дружиною паралельно з державними випускними екзаменами складали іспити із сімейного життя?

– Саме так, бо у 1989 році перший державний випускний іспит здавали до того, як мав народитися наш син, а другий після того, як він з’явився на світ. Тож ми разом із фінансово-економічним закінчували, як тоді модно було говорити, і сімейно-будівний інститут. Коли складала іспит дружина, то я понад 4 години залишався з новонародженою дитиною. А це для мене було своєрідною школою життя.

– До наукової діяльності Ви, мабуть, долучилися ще зі студентських років?

– Так, до наукової діяльності я долучився ще з першого курсу. Мені дуже подобалася статистика, а це також мова цифр. Пригадую свою першу наукову роботу в 1983 році під керівництвом доцента Кустовської. Мені імпонував цей напрямок у науці, і я зробив у ньому свої перші спроби. А після повернення з армії була вже свідома діяльність. Мені подобалася наука як можливість пізнати щось для того, аби це осмислити. Я поринув в економічну теорію та історію економічних учень. Було цікаво читати дослідження різних економістів і на основі певного набору знань синтезувати їх у свої думки. Захоплювався фізіократами, тому що мені було близьким усе те, що є природнім. Цікавився, як закони природи впливають на закони економіки.

– Ви з великим захопленням увійшли в науку і досягнули в ній чимало, але в підсумку зайнялися адміністративною діяльністю.

– Мене привчив до науки, як не дивно, не економіст-науковець, а мій учитель історії і директор школи. Він завжди говорив: «Для того, щоби стати керівником, ти повинен думати, що говориш. А щоби стати науковцем, треба будувати свої праці так, щоби завжди був вступ, основна частина і обов’язково висновок – резюме». Уже тоді я зрозумів, що наука існує не для того, щоб я чи хтось інший просто був науковцем, а щоб умів виходити на якийсь кінцевий результат від свого наукового узагальнення.

Дякую Богові й батькам, що дали мені можливість навчатися у нашому університеті. Тут я зростав як особистість у науці. І саме завдяки засвоєним науковим постулатам відбулося моє становлення як адміністратора. Перебуваючи ще на навчанні в інституті, я брав активну участь в органах студентського самоврядування. В армії після закінчення сержантської школи був молодшим командиром. А вже після завершення навчання у рідному виші, коли мене рекомендувало Міносвіти на роботу викладачем, уперше в історії ТНЕУ організував раду молодих учених. Тобто моя адміністративна діяльність завжди була і досі залишається гармонійно поєднаною з науковою і навпаки. Наука давала мені можливість бути адміністратором, який діяв системно.

«Мене дуже захоплювало мистецтво Каніщенка керувати вищим навчальним закладом»

– Чи є у Вас кумир, якого вважаєте взірцем у своєму житті та діяльності або кого просто поважаєте?

– Я звик сам себе творити і завжди говорю нашим студентам: «Не копіюйте нікого, будьте особистостями, але разом з цим поважайте своїх учителів, які вам дали можливість стати тими, ким ви прагнете бути!» Тому з великою повагою згадую моїх деканів – покійного сьогодні В В. Туріва і професора Г.А. Лисого, кожного свого викладача, який доклався до мого становлення. Є люди, які дали мені можливість відчути, що таке керівник. Коли я повернувся з армії, то деканом нашого факультету був Ярослав Васильович Мех. На перший погляд, він був авторитарною людиною, але на його прикладі я усвідомив, що керівник є відповідальним за кожного підлеглого. Дякуючи Григорію Павловичу Журавлю, який у нас був заступником декана, а потім проректором, я навчився у нього, як, рухаючись сходинками кар’єри, разом із цим не переставати думати про людей.

Ректор Крисоватий зі студентами

– Тож за 35 років у виші, починаючи зі студентських часів і до ректорства, Вам довелось вчитися, переймати досвід і співпрацювати з трьома ректорами і багатьма викладачами. Що Ви почерпнули від них?

– Я надзвичайно вдячний покійному Сергієві Іллічу Юрію, який для мене був  університетським батьком. Ще коли я починав працювати звичайним викладачем, він став деканом. Спершу думав, що він створює для мене якісь додаткові перешкоди, але насправді під його наглядом я долав певні перепони. А вони, як згодом виявилось, стали корисними для мого зростання в науковому, адміністративному і загалом життєвому планах. З великою шаною згадую і першого ректора Леоніда Олексійовича Каніщенка, з яким познайомився дещо пізніше. Мене дуже захоплювало його мистецтво керувати вищим навчальним закладом. Вдячний долі за честь, що досі маю змогу спілкуватися з ректором Олександром Андрійовичем Устенком – стратегічною величчю. Це той фундатор нашого університету, який забезпечив його розвиток без кордонів. Він завжди каже: «Якщо щось хочеш зробити, то роби, не дивися на обмеження. Вони завжди спонукатимуть, щоби ти не приймав рішень. Абстрагуйся від обмежень і приймай рішення!» Також хочу з великою шаною згадати і мого наукового батька, нині професора Київського національного економічного університету, академіка Віктора Михайловича Федосова. Саме йому завдячую можливості бути науковцем. Дуже вдячний своїм друзям, які завжди були поруч зі мною і дозволяли мені разом крокувати по житті. Можна говорити про багатьох людей, які теж відіграли позитивну роль у моєму житті, за що кожному з них я вдячний.

– Як і в кожної успішної людини, мабуть, були у житті Андрія Крисоватого й ті, хто ставив Вам палиці в колеса?

– Я ніколи не буду когось засуджувати, що вони зробили щось не так у моєму житті. А навпаки, завжди буду їм за це дякувати. Моє життєве кредо – ніколи не критикувати своїх учителів і керівників та ніколи не говорити поганого про власних батьків і дітей. А щодо тих, хто ставив мені палиці в колеса, то час усе розставить на свої місця. Але разом із тим я люблю, коли мене критикують, аби я зміг скоординувати свої зусилля на змінах певних параметрів руху. І саме руху вперед.

– Вам несподівано довелося прийняти ректорську естафету в Сергія Юрія. Це було життєвим викликом?

– Без сумніву, так. 18 жовтня 2012 року ми вдруге обрали Сергія Ілліча ректором, а вже в середині листопада його не стало. Це було справжнім шоком для всієї університетської спільноти. Тоді до мене підійшли колеги і сказали: «Андрію Ігоровичу, ми обираємо тебе. Будеш керувати університетом?» Я спочатку засумнівався, але до виваженого кроку мене наштовхнули слова великого Андрея Шептицького, який під час надання високого церковного сану Йосифу Сліпому сказав наступне: «Безвідповідально не брати на себе відповідальності!» Тобто якщо ти вважаєш себе особистістю, то бери відповідальність за ту структуру, де ти працюєш, і за тих людей, які там є.

– У Вас за плечима вже ціла каденція ректорства, а нещодавно колектив ТНЕУ вдруге обрав Андрія Крисоватого своїм очільником…

– Як керівник університету вже понад п’ять років жодного разу ще не сумнівався у членах своєї команди. Я прихильник демократичних засад у керівництві, але водночас вважаю беззаперечним виконання рішення більшості. Найлегше критикувати всіх і казати, що ні з чим не згідний. Кожен із нас має можливість висловити власну думку. Тож скажи, з чим ти не згідний, і запропонуй, що би ти хотів змінити на краще. Я дослуховуюся до думки кожного, але як очільник відповідальність за прийняття рішень беру на себе.

«Мій шлях у створенні сім’ї повторив син»

– Берегинею сімейного вогнища Крисоватих є Ваша дружина?

– Беззаперечно, це так. Нас, як уже зазначалося, поєднала спільною долею рідна альма матер. Дружина після завершення навчання працювала у податковій службі, після цього – у держказначействі. А нині займається підприємницькою діяльністю у сфері послуг, де заробила торік більше, аніж я на ректорській посаді. Мій шлях у створенні сім’ї повторив син, який теж не лише здобув вищу освіту, а й знайшов свою долю в ТНЕУ. Я, хлопець із Підволочищини, знайшов собі тут дружину із Шумщини Тернопільської області. А він, хлопець тернопільський, знайшов собі у тому ж університеті супутницю життя з міста Кельменці, що на Буковині. Я ніколи не називаю його дружину невісткою, а кажу: «Друга донечка!»

– Наскільки мені відомо, ваша донька ще з дитинства проявляла задатки до співу і навіть пробувала себе у вокальному мистецтві. А який вид професійної діяльності вона обрала вже у дорослому житті?

– Моя донечка пішла більше гуманітарним напрямком. Нині вона навчається за фахом «іспано-англійський переклад» у столичному Національному університеті імені Т. Шевченка. Зауважу, що за підсумками ЗНО вона набрала 190 балів, але навчається на контрактній формі, бо прохідний бал на цю спеціальність був аж 196. Також вона не пориває зв’язку із нашим університетом, де навчається за економічним фахом на заочній формі.

Талант до вокального мистецтва в неї передався від моєї дружини, яка свого часу закінчила Теребовлянське культурно-просвітнє училище і досі гарно співає. Донька з шести років професійно займалася вокалом, але тепер її сцена більше не приваблює. Співає хіба що для себе, рідних і друзів. Тепер вона захоплюється іноземними мовами, у вивченні яких має вже перші успіхи. За рік навчання іспанської мови здала іспити з неї на 94 бали. У доньки є здібності до вивчення іноземних мов, і їй треба їх розвивати, а я цьому не перечу.

– Ваше життєве покликання? Не як ректора, а як людини…

– Сміливо крокувати життям, не боятися пізнавати щось нове і робити добро людям! Коли запитали у Стіва Джобса, які найбільші дві цінності він має в житті, той відповів двома словами: «Любов і спілкування!» І я як фізіократ погоджуюся з ним. Не бійся віддавати любов, тому що вона до тебе буде повертатися. А спілкування дає тобі можливість усвідомити, що ти комусь потрібний у житті.

 


Джерело: Тижневик "Номер один"



Новини
16 Жовтня
15 Жовтня
12 Жовтня
11 Жовтня
Який варіант міграції Ви розглядаєте для себе?
  • Не думаю про еміграцію і заробітки. Комфортно працюю в Україні 45%, 5 votes
    5 votes 45%
    5 votes - 45% of all votes
  • Сезонні роботи на місяць-два 27%, 3 votes
    3 votes 27%
    3 votes - 27% of all votes
  • Виїхати на заробітки з метою залишитися за кордоном назавжди 18%, 2 votes
    2 votes 18%
    2 votes - 18% of all votes
  • Поїхати на кілька років, заробити необхідну суму і повернутися 9%, 1 vote
    1 vote 9%
    1 vote - 9% of all votes
Total Votes: 11
Вересень 19, 2018 - Квітень 30, 2019
Погода
Відео
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше