Найсвіжіше:
• Волонтерка Наталя Трач: «Смажила картоплю з цибулькою для бійців, і ось починається обстріл із важкої зброї. Мені несуть «бронік» і в цей момент відчуваю, ні, не страх, а злість через те, що половина хлопців встигли поїсти, а решта – ні» • Сучасне рабство: міф чи реальність?! • Іван Рудакевич: «У Тернополі має місце економічна необґрунтованість різкого підвищення цін на проїзд» • Під міськрадою Тернополя скандували «Банду геть!» – як місто повстало проти нових тарифів на проїзд • Волонтер Ірина Жигунова: «Я насолоджуюсь тим, що на одному дивані переодягають підгузки онуку та моїй доньці» • Парфумер Орест Дмитрик: «Коли відкриваєш одну пляшечку, другу і думаєш, як це змішати, повірте, воно затягує і не хочеться зупинятись» • Віктор Забігайло, голова Тернопільської організації політичної партії «Основа»: «Повага – кожному» • Анонси газети «Номер один» від 7.11.2018 р. • За 8 років тільки тернопільські парки втратили 20 гектарів! • Наші за кордоном: Австралія • «Життя Без Меж» – проект, який допомагає дітям з інвалідністю стати на крок ближче до здійснення їхньої мрії • Бережанець В’ячеслав Верех – про втрату дружини, зламану ніжку доньки професором із «ОХМАТДИТу», медицину, яка стала бізнесом, та найпопулярнішу в Бережанах випічку • БК «Тернопіль-ТНЕУ» зіграє із дублерами «Черкаських мавп» • Ігор Лисий: «Досі ще ніхто із тернопільських пауерліфтерів на Всесвітні ігри не потрапляв, але ми над цим працюємо» • На Тернопільщину прийдуть нові віруси, від яких імунітету немає • Сервісні центри закликають водіїв здавати заглушки, а самим користуватися ременями безпеки • Гори піску, солі та цілодобовий моніторинг – дорожники Тернопільщини готуються до зими • З прилавків можуть зникнути український коньяк і шампанське • Верховний суд повідомив гарну новину для власників «євроблях» • Віктор Забігайло, голова Тернопільської обласної організації політичної партії «Основа»: «Реальна децентралізація» • Ціна автогазу в Україні побила історичний рекорд • «Тернопіль-ТНЕУ» спробує взяти реванш в матчі за Кубок України • Анонси газети «Номер один» від 24.10.2018 р. • «Кіборг» Ярослав Гавянець – про сім днів у пеклі Донецького аеропорту, три тижні полону, акторську кар’єру та розчарування Майданом • Інтенсивне і сучасне ведення рослинництва – основа виробничої діяльності «Доброго самарянина»
rss
Анатолій Ульянов: «Якщо футболіст виходить на поле і не переживає за результат, то йому можна зав’язувати з футболом!»

Опубліковано: 26 Червня о 12:28



У футбольному сезоні-2017/18, який нещодавно завершився, лише троє вихованців тернопільського футболу «засвітилися» у Прем’єр-лізі України. Серед цих щасливчиків один тернополянин – Юрій Захарків і двоє теребовлянців – Ігор Пердута та Анатолій Ульянов. Останній найменш відомий тернопільській футбольній громадськості, з ним ми Вас і познайомимо ближче.  

«Мріяв грати у футбол, як брати Сороцькі»

– Анатолію, на офіційному сайті «Сталі» повідомляється, що ти народився у Тернополі, а як насправді?

Я вихованець теребовлянського футболу і народився в Теребовлі.

– Коли і за яких умов записався у футбольну секцію?

Мріяв грати у футбол, як брати Ігор та Владислав Сороцькі. Власне вони у молодших класах привели мене у футбольну секцію.

– Хто був першим тренером і якими були твої досягнення на дитячо-юнацькому рівні?

Займався футболом у теребовлянській ДЮСШ в багатьох тренерів, але першими наставниками вважаю Андрія Кожухара та Степана Скомарівського. Найбільшим досягненням на юнацькому рівні було здобуття бронзових медалей у дитячо-юнацькій футбольній лізі України, але то була команда не з Тернопільщини, а з Волині – «BRW-ВІК» з Володимира-Волинського.

– А як сталося, що ти потрапив у волинський колектив?

Тренери цієї команди мене, а також іще двох гравців тернопільської ДЮСШ, запросили взяти участь у фінальній частині ДЮФЛ України, яка проходила у Маріуполі. Тоді, як і нині, можна було після групового етапу залучати трьох футболістів з іншої команди. Тоді я відіграв усі матчі без замін і здобув «бронзу».

– Ти певний час виступав за тернопільську ДЮСШ у дитячо-юнацькій футбольній лізі України. Як потрапив туди, скільки у плані футбольного росту дала співпраця з тренером Едуардом Яблонським?

Під час матчу дитячої ліги Тернопільської області теребовлянська команда грала проти колективу з Тернополя. Тренеру команди з обласного центру Едуарду Яблонському, очевидно, сподобалася моя гра і він спершу запросив до обласного центру на тренування, а згодом заявив за тернопільську ДЮСШ у дитячо-юнацькій футбольній лізі України. Едуард Станіславович поставив мене на ту позицію, на якій я власне нині граю, – центрального захисника, адже раніше грав на місці лівого захисника. Що ж до футбольного росту, то цей перехід дав мені багато плюсів, одна справа – суперничати з обласними командами, інша – з кращими дитячо-юнацькими колективами України.

«Мама сказала: пробуй! І я поїхав до на Донеччину»

– Через команду з Володимира-Волинського твій футбольний шлях проліг на… Донеччину. Як так сталося, хто тебе запросив?

Усе вийшло доволі випадково. Моя тодішня команда «BRW-ВІК» приїхала до Тернополя на черговий офіційний матч. Тут був селекціонер з донецького «Металурга» Поляков, який приїхав переглядати гру нашого центрального захисника. Але так сталося, що моя гра на позиції опорного півзахисника теж його вразила, і після цього мене запросили у «Металург», а мій колега, якому теж пропонували переїхати на Донеччину, відмовився.

– Батьки не боялися відпускати тебе фактично в інших кінець країни, в російськомовне середовище?

Такого не було, мама сказала: «Якщо тобі добре і піде на користь футбольній кар’єрі – пробуй!»

– У донецькому «Металургу» ти пробув три роки. Які там були умови для тренувань, футбольного росту тощо?

Головна команда «Металурга», а також дубль і U-19 базувалися в Донецьку, а команди молодших вікових груп розміщувались у Макіївці. Там усе було на найвищому рівні: футбольні поля, проживання, харчування. Футболіст мав тільки думати, як якісно тренуватися, щоби показувати хороший футбол.

– А не складно було грати в команді, за яку на Донеччині вболівали одиниці, адже відомо, що все-таки головна команда Донбасу – це «Шахтар»?

Я про це не думав, то був ще юнацький футбол, на який глядачі мало ходили, тому для мене головне було покращувати кваліфікацію та рухатися вперед. Тим більше, що в команді було багато хлопців із Західної України, навіть один з Тернопільщини (Роман Стецюк), тому процес адаптації пройшов доволі швидко. Хоча, як і на кожному новому місці, спочатку було непросто, але я з усім справився.

– А місцеві не називали «Бандерою»?

– Ні, такого не було.

– Можливо так сталося, що в тебе прізвище Ульянов,  яке доволі рідко зустрічається на теренах Західної України і часто – на Сході?

– Не можу однозначно відповісти. Знаю, що батьки – з родини переселенців, а дідусь народився у Росії на Брянщині.

«Вірмен Мелікян вчив справді грати в футбол»

– Власники «Металурга» і «Сталі» – з Камянського, саме через те ти перебрався у тамтешню команду, чи не так?

– Команду, за яку я виступав, очолював вірменин Егіше Мелікян. Коли він переходив до «Сталі», то порекомендував усім футболістам нашої команди підписати контракти з клубом із Кам’янського. Оскільки тренер хороший, а «Металург» знявся зі змагань, я пристав на цю пропозицію. 

– Чимось відрізнялися тренування вірменина від твоїх попередніх наставників – українців?

Мелікян учив нас не вибивати м’яча подалі від власних воріт, а далі – як буде, а будував гру через передачі. Як на мене, то власне він навчив нас, ще молодих футболістів, справді грати у футбол. Саме такий комбінаційний футбол найбільше до вподоби вболівальникам.

– Ти три сезони відіграв за «Сталь», спершу в команді U-19, а останніх два –  в U-21, у чемпіонаті 2017/18 рр. у дублі навіть був капітаном команди. Не просто було заслужити футболісту-західняку капітанську пов’язку в команді зі сходу України?

У команді я був найстаршим, пройшов з нею довгий шлях, а тому тренер із партнерами по команді вирішили віддати капітанську пов’язку саме мені.

– На твою думку, ти вже переріс рівень дубля і готовий виходити на більш вищий?

Якщо граю за дублерів, значить, ще не доріс до основної команди. Хоча сезон-2017/18 починав у першій команді. Тоді її очолив саме Мелікян і він практично всіх гравців  із дубля перевів до основного колективу. Однак я отримав травму і довго лікувався, а потім прийшов новий тренер Ніколай Костов, який повернув мене з основи в дубль.

– «Сталь» (U-21) закінчила чемпіонат на передостанньому місці турнірної таблиці. Що бракувало команді в сезоні, котрий нещодавно завершився, піднятися вище?

Як я вже говорив, футболісти з дубля після того, як команду залишив Леонід Кучук, перейшли в основну команду, а гравці з U-19 – в U-21. Відповідно рівень футболістів був не такий високий, адже важко грати на одному рівні з на рік-два старшими гравцями. Та й у багатьох матчах нам банально не щастило. 

– Ти згадував вище про травму, що це було за ушкодження і чи в кар’єрі часто турбували травми?

Мав надрив задньої поверхні стегна. Це була фактично перша моя серйозна травма. Так було, що разів чотири вона давала про себе знати. Щойно відновився, приступив до тренувань, як вона далі турбувала. Загалом лікувався десь два місяці, стільки ж відновлювався та набирав потрібної форми.

«Конголезець Мбокані завдав найбільше клопотів»

– Тренери “Сталі» цього сезону (наприкінці 2017 року) двічі довіряли тобі місце в основній команді у матчах Прем’єр-ліги. Їхній вибір був свідомим чи просто центральні захисники були травмовані й вимушено тренери головної команди запросили з дубля Анатолія Ульянова?

Вважаю, що то було 50/50. Травмувався центральний оборонець «Сталі», і я зайняв його позицію, хоча на той час вийшов на хороший рівень і вже міг дебютувати в основній команді. 

– Твій дебют у Прем’єр-лізі припав на матч із київським «Динамо». Які враження від гри проти гранда українського футболу?

Ще до матчу тренери мене передусім у психологічному плані налаштовували на гру. Розповідали, щоби не вівся на різноманітні «уловки», а зіграв холоднокровно. Що ж до самого матчу, то нас «повозили» серйозно, хоча програла «Сталь» достойно – всього 0:2. Найбільше запам’ятав гру конголезця Дьємерсі Мбокані, який особисто мені завдав найбільше клопотів.  

– У другому матчі в «прем’єрці» проти «Зірки» із Кропивницького ти був вилучений з поля. За яких обставин це сталося і чи можна було цього уникнути?

На лівому краю захисту зупинив прохід супернику. Коли я перебував на футбольному полі, то був упевнений, що це порушення правил не тягнуло на попередження. А вже коли передивлявся відео, то й справді арбітр був правий: я до м’яча не встигав і зірвав гостру атаку «Зірки». На жаль, та картка була вже другою в матчі, тому я змушений був передчасно покинути футбольне поле. 

– Як вважаєш, чи правильно ти скористався часом, який тренери відвели у поєдинках Прем’єр-ліги?

Не зовсім, я зробив помилку в матчі з «Зіркою», коли почав проявляти емоції, бурхливо реагувати на епізод, за що отримав жовту картку, а наступна жовта, як уже згадував, була червоною. Відбувши дискваліфікацію, в основній команді вже не виходив. Мабуть, якби тоді з більш холодною головою підійшов до першого епізоду, не було б вилучення і все могло статися по-іншому…

– Відомо, що «Сталь» проводить свої домашні матчі не в рідному місті. Як це постійно грати, коли тебе практично ніхто не підтримує?

– Якщо брати поєдинки Прем’єр-ліги, то при порожніх трибунах я не грав. На матчі з «Динамо» був повний стадіон, здебільшого кияни, а в Кропивницькому теж була значна аудиторія місцевих шанувальників футболу. Що ж до дублерів, то немає значення, яка це команда і де відбуваються матчі, глядачі такі поєдинки ніде не відвідують. Навіть на районні й обласні змагання приходять більше людей вболівати.

«Хотілося би спробувати себе за кордоном»

– Перша команда «Сталі» закінчила сезон УПЛ на останньому місці й опустилася в першу лігу, відповідно вже немає необхідності власникам клубу утримати команди U-19 та U-21. Маєш бажання залишитися в клубі з Кам’янського чи Бучі, з яким у тебе контракт до 30 травня 2019 року, чи шукатимеш іншу команду?

– Усе залежатиме від того, потрібен я команді чи ні. Якщо потрібен, то за контрактом  змушений буду грати. Розмов на цю тему із тренерським складом ще не мав, тому поки нічого конкретного сказати не можу.    

– Якщо так станеться, що в першій лізі тренери «Сталі» не побачать Ульянова, то ти бачиш себе в українському футболі чи хотів би спробувати свої сили за кордоном?

– Звичайно, хотілося би спробувати себе за кордоном. Не буду загадувати наперед, життя покаже, де я буду грати. 

Якщо залишишся у першій лізі зі «Сталлю», для тебе це буде крок назад?

– Аж ніяк. Грати в першій лізі краще, ніж у дублі. Та й рівень кращих команд першого українського дивізіону практично нічим не поступається останнім командам Прем’єр-ліги. До того ж, грати у дорослий футбол зі вже сформованими футболістами, думаю, піде мені на користь, адже на дорослому рівні я провів не так багато матчів.

«Не маю «чуйки» на гол»

– У нинішній українській Прем’єр-лізі з діючих гравців Тернопільщину представляли лише троє, двоє з яких – вихованці теребовлянського футболу. На твою думку, чому саме Теребовлянщина там представлена своїми вихованцями, а інші регіони – ні?

– Головну роль у цьому відіграє, напевно, везіння. Одним футболістам таланить більше, іншим – менше, хоча й наполеглива праця для досягнення поставленої мети теж відіграє у футболі велику роль.

– До речі, повертаючись до зіграних поєдинків у «премєрці», не було хвилювання перед виходом на футбольне поле?

– На перших хвилинах було, воно межувало зі страхом, дуже боявся, щоби не підвести команду. На мій погляд, якщо футболіст виходить і не переживає за результат, у такому випадку вже можна зав’язувати з футболом, а тренерам такого гравця можна списувати!  

– Чи маєш футбольного агента і загалом як проходить робота футболіст – агент: ти йому повідомляєш, що хочеш поміняти команду, і він тобі її шукає, чи якось по-іншому?

– У мене є агент, однак у моїй кар’єрі він не відіграє значної ролі. У плані працевлаштування, думаю, не відмовився б допомогти мій колишній тренер Егіше Мелікян, з яким я довгий час працював разом і який дав мені найбільше у футбольному плані. 

– Чи є у тебе гравець-кумир, на якого рівняєшся і вболіваєш?

– Є багато хороших футболістів, але створювати собі кумирів – не в моїх правилах, потрібно бути самим собою, треба розвивати кращі якості, які ти маєш. 

– Позиція центрального захисника не схильна до забиття великої кількості голів, і все ж вони у твоїй кар’єрі були?

– Забиваю мало, бо не маю, як кажуть футболісти, «чуйки» на гол. За останніх три роки на більш-менш пристойному рівні забив усього два голи. Виступаючи за донецький «Металург» (U-19), відзначився ударом здалеку у ворота запорізького «Металурга». А в другому колі цього сезону, граючи за дубль, відзначився точним ударом головою після подачі зі штрафного у ворота «Зірки». Загалом ходжу на всі стандарти, а забиваю мало через те, що тактично граю таким чином, щоби заблокувати високого захисника, тим самим даю можливість відзначитися партнеру по команді. 

«У «Сталі» нечесними речами ніхто не займався»

Нещодавно відбувся матч молодіжних команд «Сталь» – «Чорноморець» (0:3), який було зупинено на 63-й хвилині. Комітет з етики та чесної гри ФФУ вважає, що ця гра має ознаки договірного характеру. Ти був учасником цього поєдинку, виводив свою команду з капітанською пов’язкою, як вважаєш, що там сталося насправді і чому у подібних інцидентах часто фігурували саме команди «Сталі» різних віків?

– Були підозри на те, що гру «здавали». Під час поєдинку наш тренер Альберт Ковальов підійшов до футболістів і без будь-яких пояснень сказав сходити з поля. Керівництво «Сталі» збирало всіх гравців, проводило власне розслідування. Я читав у ЗМІ, як один із тренерів «Дніпра» говорив, що на рівні молодіжних команд в Україні 90 відсотків поєдинків мають фіксований характер. Не знаю, хто там що говорить, але думаю, у «Сталі» такими нечесними речами ніхто не займався. Потрібно дух мати, щоби це робити, не боячись наслідків. Водночас неприємно, що подібні підозри супроводжують твою команду, обстановка напружена, важко грати у таких умовах.

– Чув, що тебе викликали навіть до лав юнацької збірної України.

– Тренер збірної U-19 Володимир Єзерський викликав на товариські зустрічі з Ізраїлем. Тоді внутрішнє переживання взяло верх над футбольними якостями і я не показав усього, що вмів, і на цьому моя кар’єра в збірній завершилася.

– Зараз перерва у чемпіонаті, де відпочиваєш від футбольних буднів?

– Удома, в рідній Теребовлі. Я ж не зірка футболу, щоби дозволити собі тури на екзотичні морські курорти. Маю час відвідати маму, сестру, братів. З останніми підтримуємо спортивну форму в матчах на штучному майданчику. До речі, в останньому такому поєдинку довелося суперничати зі своїм земляком, кандидатом до збірної України, бронзовим призером чемпіонату України Ігорем Пердутою, з яким в офіційних матчах ще не довелось пересікатися у великому футболі…

 

ДОСЬЄ:

Анатолій Ульянов

Місце народження – м. Теребовля

Дата народження – 26 липня 1998 року

Амплуа – захисник

Перші тренери – А. Ю. Кожухар та С. М. Скомарівський

Виступав за команди: ДЮСШ (Теребовля), ДЮСШ (Тернопіль), «BRW-ВІК» (Володимир-Волинський), «Металург» (Донецьк), «Сталь» (Кам’янське).


Джерело: Тижневик "Номер один"



Новини
11 Листопада
9 Листопада
8 Листопада
7 Листопада
6 Листопада
5 Листопада
2 Листопада
30 Жовтня
27 Жовтня
25 Жовтня
Який варіант міграції Ви розглядаєте для себе?
  • Не думаю про еміграцію і заробітки. Комфортно працюю в Україні 38%, 5 votes
    5 votes 38%
    5 votes - 38% of all votes
  • Сезонні роботи на місяць-два 23%, 3 votes
    3 votes 23%
    3 votes - 23% of all votes
  • Виїхати на заробітки з метою залишитися за кордоном назавжди 23%, 3 votes
    3 votes 23%
    3 votes - 23% of all votes
  • Поїхати на кілька років, заробити необхідну суму і повернутися 15%, 2 votes
    2 votes 15%
    2 votes - 15% of all votes
Total Votes: 13
Вересень 19, 2018 - Квітень 30, 2019
Погода
Відео
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше